Свято-Миколаївський соборний храм виріс із ранньої грецької сторінки Миколаєва. Уже 17 грудня 1789 року Михайло Фалєєв повідомив архієпископа Амвросія про намір спорудити в новому місті храм на честь святителя Миколая. Для будівництва жертвували не лише гроші, а й матеріали; майбутній храм також отримав ікони святителя Миколая та Божої Матері.
Від дерев’яної церкви до кам’яного храму
Кам’яний Грецький Свято-Миколаївський храм звели вже в першій чверті XIX століття. Початок робіт має дві офіційні хронології: охоронний облік датує будівлю 1813–1817 роками, а міський путівник — 1803–1817. Вони збігаються щодо року завершення, тому 1817-й лишається спільною точкою обох датувань. Після освячення храм не закривали надовго навіть у 1920–1930-х роках.
Класицизм і морська назва
Композиція храму стримана: світлий прямокутний об’єм, округла центральна баня, дзвіниця над входом і небагатий декор створюють цілісний образ класицизму. Архітектура не змагається з міською забудовою висотою, але добре читається завдяки блакитному фасаду, білому обрамленню та чіткому вертикальному силуету.
Посвята святителю Миколаю мала особливе значення для морського міста, адже його вшановують як покровителя моряків. У 1835 році саме від цієї церкви походить назва Нікольської вулиці. Так храм став не лише релігійною спорудою, а й орієнтиром, що закріпився у міській топоніміці.
Пам’ятка національного значення
Під охоронною назвою «Миколаївська церква» храм має статус пам’ятки національного значення. Сучасна інституційна назва — Свято-Миколаївський соборний храм — зберігає посвяту святителю, але точніше описує нинішній статус установи. Так в одній споруді співіснують грецьке походження, охоронна назва та чинна соборна ідентичність.
Соборний статус храм отримав після створення Миколаївської і Вознесенської єпархій та перетворення міста на єпархіальний центр. Під час подальшого відновлення на дзвіницю повернули дзвони, а в південній частині облаштували бічний вівтар на честь Покрову Пресвятої Богородиці. Ці зміни додали споруді нові літургійні акценти, не стираючи її класицистичної основи.